ПРОФСПІЛКИ НАЛАШТОВАНІ НА РІШУЧІ ДІЇ
На засіданні Ради Федерації профспілок України одним із ключових розглядалося питання щодо різкого погіршення рівня життя населення і дій профспілок у зв’язку з цим. У роботі засідання взяв участь віце-прем’єр-міністр – міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко. Відбулася жорстка розмова, яка торкалася підвищення цін і тарифів, діалогу між профспілками і Урядом, роботи фондів соціального страхування, пенсійної реформи тощо. Подаємо у повному обсязі виступ з даного питання Голови ФПУ Василя ХАРА.
Шановні колеги, шановний Сергію Леонідовичу, спочатку репліка. Ми запрошували на цю розмову Прем’єр-міністра України Миколу Яновича Азарова (це не значить, що ми не хотіли, щоб Ви були у нас, просто, щоб люди знали). Але в черговий раз у Прем’єра не знайшлося часу зустрітися зі стороною соціального діалогу. Не знаходиться часу зустрітися вже протягом року. І це дуже погано. Гадаю, що нерозуміння значущості соціального діалогу, відсторонення від громадянського суспільства, серцевиною якого є профспілковий рух, ще ніколи жодний Уряд ні до чого гарного не призводили. Є таке прохання, Сергію Леонідовичу, якщо це буде тактовно, передати Прем’єр-міністру цю просту істину. Шановні колеги! Учора, на пропозицію Об’єднання профспілок Харківської області та Київської міської ради профспілок на засіданні Президії ФПУ було розглянуто питання «Про стан життєвого рівня трудящих». Хоча особливих претензій до Уряду не було висловлено, об’єктивне падіння рівня життя людей було зафіксовано. Були також висловлені критичні зауваження відносно порушень з боку Уряду зобов’язань за Генеральною угодою, ігнорування звернень і вимог ФПУ, Спільного представницького органу профспілок. Украй млявим є стан соціального діалогу з боку міністерств, насамперед це їх відмова від спільних пошуків шляхів формування економіки, заробітної плати, соціальної складової в діяльності, Кабінету Міністрів і всієї держави. Заради об’єктивності слід зазначити, що за період діяльності нового Уряду України значно посилилась взаємодія органів виконавчої влади з профспілками у вирішенні соціально-економічних питань, що сприяє зміцненню соціальної стабільності і успішній роботі в реалізації реформи. Дуже коротко, телеграфно для тих, хто не знає. Ми маємо своє місце у залі Кабміну, туди делегований наш постійний представник – заступник Голови ФПУ Григорій Осовий. Всі засідання урядових комітетів також відбуваються за участю представників ФПУ, керівників членських організацій. Всі голови ЦК є членами колегій міністерств і відомств, а всі голови територіальних профоб’єднань – членами колегій державних адміністрацій. Тільки за останній час більш як півтори тисячі проектів і постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів розглянуто за участю профспілок. У той же час, позитивно оцінюючи взаємодію ФПУ з Кабінетом Міністрів, ми констатуємо факт відсторонення окремих міністерств від виконання своїх прямих обов’язків, порушення принципів соціального діалогу, що перешкоджає реалізації повною мірою права з розробки соціально-економічної політики держави, вирішення складних соціальних проблем. Взагалі дивно. В нашій країні, як за Конституцією, так і за законом, ініціатором і гарантом соціального діалогу виступає Уряд. У нашому ж випадку локомотивом, детонатором соціального діалогу є, насамперед, Федерація профспілок і Спільний представницький орган. Спробуємо показати це на конкретних прикладах. Президент України оголосив про початок економічних реформ, а також зажадав підвищення ефективності соціально-трудових відносин. Однак головні відповідальні за реалізацію цих завдань – Міністерство праці та Міністерство економіки відсторонились від підготовки дієвих пропозицій з цих питань. Не виключаю, що скоро критичні зауваження, можливо, меншою мірою, будуть і на Вашу адресу, Сергію Леонідовичу. Судіть самі: Федерація профспілок України, СПО підтримали програму Президента. Ми максимально докладали і докладаємо зусиль до реалізації її положень. Але ті, кому безпосередньо належить реалізація програми, м’яко кажучи, не дуже гарно виконують свою роботу, по суті, перешкоджають втіленню її в життя. Це стосується, перш за все, такої економічної категорії, як праця, її впливу на розвиток економіки. Це реформа заробітної плати, розробка державної програми зайнятості і т. ін. Змушені констатувати, що Урядом неодноразово допускались факти відсторонення профспілок від процесу узгодження соціально значимих законопроектів, зокрема при підготовці проекту Закону «Про Державний бюджет України на 2011 рік», про проведення пенсійної реформи, про гарантії держави з виконання рішень суддів та інших. А це найбільш болючі для суспільства, в тому числі і для профспілок, для трудової людини питання. Тому ми пропонуємо дати доручення Секретаріату Кабміну, міністерствам і відомствам неухильно дотримуватись закону України про Кабінет Міністрів, Регламенту його діяльності. А там прописана норма, за якою будь-які рішення, що стосуються соціально-трудових відносин, мають прийматися за участю профспілок. У зв’язку з цим вважали б за необхідне відновити практику проведення щомісячних зустрічей міністерств з профспілками з метою обговорення найбільш болісних проблем галузей і шляхів їх вирішення. Якщо вони не захочуть робити це добровільно, треба застосовувати примусовий метод. Проблеми оплати праці. Вважаємо відвертою провокацією позицію Мінсоцполітики в частині виконання зобов’язань Кабінету Міністрів України відносно оплати праці бюджетників. Змушений нагадати, що профспілки пішли тут на певний компроміс, враховуючи можливості бюджету і ситуацію, яка склалася в країні. Ми визнали можливим погодитись на складний, поетапний процес наближення базового тарифу Єдиної тарифної сітки до величини мінімальної заробітної плати. Тим більше, що і Президент, і Прем’єр-міністр обіцяли, що перший аналіз бюджету, перша копійка, яка там додатково з’явиться, буде віддана бюджетній галузі. Однак, незважаючи на домовленості, положення Генеральної угоди, Уряд із початку року не скорочує, а збільшує наявний розрив ще на 6 гривень. А нещодавно Міністерство соцполітики внесло чергову пропозицію щодо збільшення розриву ще на 7 гривень. Дискримінація у сфері оплати праці бюджетників має не лише щомісячне індивідуальне недоотримання працівниками від 50 до 900 грн, а й впливає на зниження їхніх пенсій у майбутньому. Небажання відгукнутися на наші пропозиції з цього приводу обурює профспілки. Зрозуміло, якщо Прем’єр-міністр не зустрічається загалом з профспілками, то навряд чи він зустрінеться з бюджетниками. А ми це пропонували. А те, що у цьому питанні робить Вам, Сергію Леонідовичу, підлеглий Василь Надрага, інакше, як імітацією роботи назвати не можна. Важко це питання зрушити з місця – скажіть людям правду, визначте той графік вирішення проблеми, який навіть нас не влаштовує. Хай він буде подовжений. Але щоб люди знали: сьогодні зробимо це, завтра – те. Тому що мовчанка ні до чого гарного не призведе. Але питання заробітної плати не вичерпується лише бюджетною сферою. З нашої ініціативи була створена Міжвідомча комісія з підготовки пропозицій відносно реформування оплати праці. І ми маємо своє бачення такого реформування. А ось Мінсоцполітики вже другий місяць поспіль не реагує на наші пропозиції. І своїх не подає. Чому ж тоді воно зветься «Міністерство соціальної політики»? Може, його слід перейменувати у Міністерство антисоціальної політики? Це було б ближче до теми. Замість того, щоб бути локомотивом, виробником цих ідей, Міністерство, навпаки, гальмує всі процеси. І знову я називаю тут головного винуватця – першого заступника міністра Василя Івановича Надрагу, який не здатний до цієї роботи, не здатен керувати, який розвалив Міністерство. І я дивуюсь, Сергій Леонідович, як Ви його терпите і як взагалі до всього цього ставитесь. Не можна також зрозуміти майже річне небажання обговорювати ініціативи профспілок щодо принципового підходу до виконання доручень Президента в питанні викорінення такого ганебного явища, як заборгованість із заробітної плати. Ми внесли три пропозиції: зробити для роботодавця економічно невигідною затримку виплати заробітної плати шляхом введення адекватних банківських кредитів; ввести компенсації за кожен день затримки і право робітника не виходити на роботу у разі наявності заборгованостей; зберігати робітнику зарплату в умовах простою з вини роботодавця. Насамкінець, ми вимагаємо визнати заборгованість із заробітної плати привілейованим платежем, тобто першочерговим, як того вимагає ратифікована Україною відповідна Конвенція МОП, а також розгорнути широку публічну кампанію проти власників підприємств, де не реалізується конституційне право на своєчасну оплату праці. Однак всі ці пропозиції Мінсоцполітики проігноровано, альтернативних підходів не запропоновано, що порушує домовленості Генеральної угоди. Або інше. Рік минув від часу прийняття Президентом Указу щодо боротьби з бідністю. Пану Надразі доручалося внести відповідні пропозиції щодо конкретних дій з цього питання протягом трьох місяців. І нічого не зроблено, як то кажуть – кінь не валявся. Та й Адміністрації Президента варто було б взяти під більш жорсткий контроль виконання цього важливого документа. Найбільш образливо те, що пропозиції з даного питання, які надійши на мою адресу як голови Комітету Верховної Ради України, та й на адресу ФПУ, інакше як дурницею назвати не можна. Зовсім немає бачення, що треба робити, які терміни, як подолати ситуацію, щоб 30% працівників не перебували сьогодні на межі бідності і злиднів. Подібна ситуація і з обговоренням питання реформування ринку праці. Ми подали свої пропозиції. Арифметично порахували, скільки у нас трудового потенціалу, скільки працює у всіх сферах, скільки на обліку в центрах зайнятості. Три мільйони за кордоном. І стало незрозуміло: де ж 5 млн громадян України, чим вони займаються? Немає балансу! Далі. Не може знайти застосування пропозиція ФПУ щодо окремого підписання угоди з врегулювання трудового спору між Кабміном і Федерацією. Він дістався в спадщину від попереднього Уряду. Ми неодноразово звертались до Уряду, особисто до Надраги: давайте вирішимо питання з цього конфлікту, бо назріває вже новий. Та Надрага зробив все, щоб така угода не була підписана. Проблема пенсійної реформи. У цій залі 31 січня Ви чули, що люди говорили про неї. І, гадаю, сьогодні ще скажуть. Федерація прийняла з цього приводу негативне рішення. Наша позиція була висловлена і під час парламентських слухань, і під час вчорашнього пікетування засідання Комітету Верховної Ради з питань пенсіонерів. Свого часу влада заявила: буде так, як скаже народ, бо ми його слуги. Народ гуде, уже тільняшку на собі розірвав, а Уряд не збирається відкликати проект Закону з парламенту, він стоїть у порядку денному сесії на 15 березня. Не знаю, чим усе це закінчиться. Щирого гарного слова після цього люди Уряду не скажуть. До речі, профспілки дали, на наш погляд, розумні пропозиції (на жаль, від них досі відмахуються). Зрозуміло, що успішне проведення реформи залежить від економічних факторів. Тому профспілки зазначили, що зусилля держави повинні бути, в першу чергу, спрямовані не на зменшення пенсій, а на зростання виробництва, розширення зайнятості, підвищення і легалізацію заробітних плат. І тоді питання вирішаться самі собою. Не просто складний – катастрофічний стан склався у фондах соціального страхування, особливо з тимчасової втрати працездатності. І все через суб’єктивні рішення, адміністративний підхід та невгамовні апетити окремих чиновників. Попередній Уряд Юлії Тимошенко, виходячи із популістських засад, дозволив шахтарським підприємствам не здійснювати відрахування до фондів – Пенсійного, з тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві. Як результат, отримали величезний недобір коштів. Ми звернулися до Прем’єр-міністра: дайте 800 млн грн безпроцентного поворотного кредиту, хоча б частинами, щоб виправити витуацію. Питання не вирішено. Більше того, тодішній керівник Мінпраці запропонував: оскільки бюджет Фонду з тимчасової втрати працездатності є дефіцитним, нехай Кабмін (на порушення всіх законів, приниження соціальних партнерів) затвердить бездефіцитний бюджет. І сьогодні відсутність більш як півроку з вини Мінпраці засідань Фонду, бюджету, програми дій у зв’язку з прийняттям Закону про єдиний соціальний внесок досі тримає цей архіважливий для людей Фонд на колінах. Телефони розриваються: дзвонять люди після інфарктів, інсультів, операцій на серці – реабілітуватись немає змоги. Все завмерло. Лікарняні не оплачуються. А що будемо робити з дитячим оздоровленням? А дитячо-юнацькі школи? Куди їх подіти? А сьогодні 80% вищих спортивних досягнень – це завдяки дитячим спортивним школам профспілок. Якщо країні вже і спорт не потрібен, то я тоді не знаю, як будуть пізнавати Україну, можливо, тільки за якимись неприємностями? Звичайно, бурхливу реакцію людей викликало рішення парламенту з поновлення стягнення пені з осіб, яким була затримана виплата заробітної плати. Сьогодні заборгованість складає близько 1 млрд 200 млн гривень. Та головне, що за несплату за користування житлово-комунальними послугами у людей почали відбирати квартири. Багатого за несплату притиснуть – він заплатить і його замку ніхто не відбере. А що робити тому, кому не сплатили зароблене? Як так можна ставитись до свого народу: нічого не зробивши, не підвищивши достатньо зарплату для того, щоб людина могла за все розрахуватись, тримаємо її постійно «за горло», бачимо в ній лише засіб отримання прибутку будь-яким шляхом. Звичайно, у питанні погашення заборгованості із зарплати певні зрушення є. Але кардинального рішення немає. Ми розуміємо, з названої суми десь 650–680 млн грн – це вже фактично втрачені для повернення борги. Це борги вже неіснуючих підприємств, які два-три і навіть п’ять років припинили функціонувати. Але ж залишилось 600 млн грн боргу на активно працюючих підприємствах. Ми пропонували Президенту: давайте зберемо власників (не роботодавців, а власників, які мають борги). Нам було обіцяно у березні. Ну ось березень розпочався, а сигналів поки що ніяких немає. Ми також надіслали Кабінету Міністрів відповідного листа. Отримали відповідь від Міністерства регіонального розвитку і будівництва, житлово-комунального господарства, підготовлену на виконання доручення Кабінету разом з Міністерством соціальної політики. Але там навіть не було дано оцінки конкретним пропозиціям профспілок із питань пені, зарплати і т. ін. Закінчуючи свій виступ, я закликаю наших соціальних партнерів, у даному випадку Кабінет Міністрів, змінити ставлення до профспілок, та й до роботодавця. Я хотів би, щоб наші соціальні стосунки, соціальні діалоги піднеслися на той рівень, якого заслуговує наш народ і наша держава, якого заслуговують профспілки. Дякую за увагу.
|
