Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво), здійснення управління та обліку.
Дані про місцезнаходження юридичної особи є обов’язковим реквізитом, який зазначається у статутних документах юридичної особи і вноситься серед інших даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців під час державної реєстрації.
У сьогоднішніх економічних умовах досить поширеним явищем є зміна юридичною особою свого місцезнаходження та місця здійснення підприємницької діяльності. Такі зміни можуть відбуватися як у межах населеного пункту, так і в межах інших адміністративно-територіальних одиниць.
Законодавством України про працю визначено низку положень, які захищають трудові права працівників у разі зміни місцезнаходження підприємства, установи, організації.
Статтею 32 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс), визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Поняття місцевості визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 р. № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», відповідно до якої під іншою місцевістю розуміється інший населений пункт.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
У разі коли працівник погоджується на такі зміни істотних умов праці, він користується гарантіями і компенсаціями, передбаченими статтею 120 Кодексу, з урахуванням положень зазначеної постанови КМ України № 255.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 Кодексу. При цьому працівникові, відповідно до статті 44 Кодексу виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Як зазначалося вище, при переїзді на роботу в іншу місцевість працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість. Так, працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються:
- вартість проїзду працівника і членів його сім'ї;
- витрати по перевезенню майна;
- добові за час перебування в дорозі;
- одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає;
- заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.
Зазначені гарантії і компенсації, крім виплати одноразової допомоги, яка може бути виплачена працівникам за погодженням сторін, поширюється і на працівників, які переїжджають у зв'язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість.
Департамент правового захисту ФПУ
| 
