Випробувальний строк: право чи обовязок?

Найчастіше за все під час прийняття працівника на роботу виникають спірні питання про офіційне працевлаштування та запровадження іспитового строку (строку випробування). В законодавстві України немає вимог для обов’язкового застосування строку випробування, зокрема ст. 26 Кодексу законів про працю України визначає, що строк випробування може бути обумовлений сторонами під час укладання трудового договору. Випробування встановлюється з метою перевірки відповідності працівника роботі, яку він повинен виконувати. Тобто роботодавець за власним бажанням може запровадити строк випробування, а працівник, що влаштовується може відмовитись, але якщо особа має намір працевлаштуватися, вона буде змушена погодитися з вимогами роботодавця. Хоча законодавство містить норми, які обумовлюють ці позиції. Наприклад, якщо особа домовилась з роботодавцем про випробувальний строк, то це обов’язково повинно бути викладено в наказі про прийняття працівника на роботу.

Одним із найважливіших питань, які виникають під час випробувального строку – це питання про оплату праці, про робочі години, про вихідні дні, позаурочні роботи. Кодекс законів про працю України чітко визначає, що під час випробувального строку на працівників поширюється законодавство про працю. Це означає, що не дивлячись на те, що особа проходить випробувальний строк, вона має повне право на оплату своєї праці, на відпочинок, на компенсації у разі позаурочних чи понаднормових робіт, це ж стосується і підстав звільнення працівника.

Є категорії осіб, до яких заборонено законом застосовувати випробувальний строк, зокрема це: особи, які не досягли 18 років, молоді робітники та спеціалісти після закінчення професійно-технічних та вищих учбових закладів, осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної служби, інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не може також встановлюватись при прийнятті на роботу в іншій місцевості чи переведенні на роботу в інше підприємство, установу, організацію.

Загальний строк випробування не може перевищувати 3 місяців. Роботодавець з працівником мають повне право на умовах спільної згоди зменшити цей строк, але він не повинен перевищувати, встановлений законодавством термін. В окремих випадках, за погодженням профспілкової організації цей строк може збільшитись, але не більше 6 місяців. У тому разі, якщо працівник під час випробування був відсутній з поважних причин, випробувальний строк може бути продовжений на ту кількість днів, за яку він був відсутній.

Якщо після закінчення випробування працівник і надалі працює, то він вважається таким, що пройшов випробування, а у разі виявлення невідповідності працівника виконуваній роботі, роботодавець має право розірвати трудовий договір.

Під час застосування цих норм виникає багато спірних питань, зокрема і в плані недотримання роботодавцем законодавства про працю. Оскільки під час випробування на працівника поширюється законодавство про працю України, то у разі порушення роботодавцем законодавства, працівник має повне право звертатися до компетентних органів для вирішення цих питань. Коли виникають проблеми з визначенням випробувального строку, чи працівнику не виплачується під час цього строку заробітна плата, відповідні компенсації, гарантовані законом, або ж його безпідставно звільнено, така особа може звернутися за відновленням свого порушеного права до Державної інспекції України з питань праці або ж до суду.


Консультації надані юридичною компанією "Скорпіон".
місто Ірпінь, вул. Ленінградська, буд. 5, офіс 1